Світ поезії

Ліна Костенко

Я хочу знати, любиш ти мене,
чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне,
моя сама від себе таємниця!
Чи ти за мене душу віддаси,
чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса – і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.
Чи, може, в цім калейдоскопі літ,
де все нещадно звичне і щоденне,
ти просто мені дивишся услід
і трохи любиш сни свої про мене?

НАДІЯ КОВАЛЮК

                                                  Я вдячна Богу за своє життя!

За всі винагороди і за втрати,
За те,що є, й за те,чого нема,
За те,що маю і не можу мати.

За свою долю - солодко-гірку,
За всі мої польоти і падіння,
За щиру душу,за любов свою,
За те усе,що зберегти не вміла.

За те,що можу бачити себе
У щирих оченятах свого сина,
За тих людей,що серце береже,
За тих,кого люблю й кого любила.

За те,що друзі - віддані мені,
За те,що моя мама ще зі мною,
За кожну роль,відведену в житті,
                                                  За всі хвилини радості і болю.

                                                  Хай доля в мене - солодко-гірка,
                                                  Але душа завжди моя відкрита.
                                                  Я вдячна Богу за своє життя!
                                                  За те,що є заради кого жити!

ЛІНА КОСТЕНКО

У світі злому і холодному...

У світі злому і холодному, 

де щастя зіткане з прощань, 

чи ми пробачим одне одному 

цю несподівану печаль? 

Чи будем вік себе картати? 

Але за віщо, Боже мій! 

За те, що серце калатати 

посміло в ніжності німій?! 

За ті передані привіти? 

За тихий погляд, що п'янить? 

Нехай це сонечко посвітить. 

Нехай ця туга продзвенить.

НАДІЯ КОВАЛЮК

Було багато пройдено доріг...

У подругах,у друзях,у коханих

Я бачила для себе оберіг.

Але так рідко згадувала маму...

Коли ж втрачала віру у людей,

Коли життя надламувало крила,-

Я линула до маминих грудей,

Свої невдачі -в жменях приносила.

Вона ж мене ховала від нещасть,

А я завжди від неї так далеко...

Вона ж за мене душу всю віддасть,

Як відчайдушно-віддана лелека...

Життя-таке коротке,наче мить,

Адже колись її також не стане...

Великодушне небо приютить

В своїх долонях-спогади про маму.

І розриватиметься серце від жалю:

Я так багато їй не досказала...

О,небо.як же я її люблю,

І хочу,щоб ніколи не вмирала.

Я плачу знов...не вистачає слів...

Живою маму бачити-це щастя...

Любімо серцем наших матерів,

І нам тоді- сторицею воздасться!

                             ЛІНА КОСТЕНКО

Ще  вчора  була  я  висока,  як  вежа.
Здається,  ще  трохи  -  дістану  зеніт.
І  раптом,  як  вибух,  -  обвал  і  пожежа.
Розтрощений  камінь  -  уже  не  граніт.

Руйновище  віри,  і  розпач,  і  розпач!
Під  попелом  смутку  похований  шлях.
Зажурені  друзі  сахнулися  врозтіч.
Посіяне  слово  не  сходить  в  полях.

На  те  й  погорільці,  -  будуємо  хатку.
Над  хаткою  небо.  А  знов  голубе.
Найвище  уміння  -  почати  спочатку
життя,  розуміння,  дорогу,  себе. 

Надія Красоткіна

У кожну пору

Життя цікаве і складне безмежно.

У нім всього удосталь: щастя й бід…

І як би не ходив ти обережно,

А зробиш щось таке, чого не слід.

Та й виважиш, неначе, все, як треба,

І прорахуєш, кожне слово й жест.

Та щось зненацька вилізе із тебе,

Чи то вже доля, чи то божий перст…

І поведе до виру невблаганно.

Кудись туди, що й зовсім не хотів.

А потім все повернеться неждано,

Неначе ти туди завжди летів…

Життя складне. У нім всього буває,

Плануєш, віриш… А усе не так.

Та як удача враз до рук стрибає,

То й думаєш, що ти ще й не простак.

І починаєш мріяти, творити.

І хочеться обняти цілий світ.

Цікаво дуже в цьому світі жити

У кожну пору… І на схилі літ…

Весна, як жінка. Жінка, як весна: Буває ніжна, а бува примхлива, То зазвучить грайливо, як струна, А то раптово вибухне, мов злива!.. Весна і жінка. Жінка і весна: У них обох свої земні турботи Своя морська бездонна глибина, Свої космічні зоряні висоти. І не спізнаєш істину сповна,  Бо хміль думок обсиплеться, мов сонях... Весна-це жінка. Жінка-це весна: Чиясь розрада і чиєсь безсоння.

Подаруйте мамі…

Подаруйте мамі зайву квітку
Адже мамі вона буде дорога
Будьте їй теплом, що ніжить влітку,
Сонячним,
Немов веселкова дуга.

Подаруйте мамі зайву вдячність.
Мама заслуговує її.

За промовчані думки.
Й слова пробачень
І за гордості проявлені свої

Подаруйте мамі зайвий привід
Посміхнутися
На телефонний Ваш дзвінок
На два слова
На пів миті
На Ваш голос
І, щоб гамір весь в її житті замовк.

Подаруйте мамі її мрії,
Бо вона їх віддала на щастя Вам.
Тож усе, що ми в житті умієм –
То є перемоги наших мам…

І знайдіть слова.
Десь там, з дитинства.
Коли з мамою за руку
Кожен йшов.
Бо, на жаль, не вічна материнська
Нам з народженням дарована любов.