Антонич Богдан-Ігор
Дві глави з літургії кохання
1
Твій усміх має спокій квіту,
бо суть тобі дана й відкрита:
цвісти й горіти, в пустку світу
з красою йти, щоб краще жити.
Щоб жити краще, ширше, вище!
О, більше світла! Більше сонця!
Ні, від життя ми не взяли ще
усього, що потрібне конче!
Хай тільки наших уст причастя,
вже пустка світу повна маю.
Це той насущний клаптик щастя,
що жадно в долі видираєм.
2Твій усміх знає тишу квіту,
коли яснієш, сестро світла!
Від безміру глухого світу
оборони, моя розквітла!
Коли брат вечір — брат наш спільний
дав нам сніп зір і сніп конвалій,
не гріх, а пісня богомільна
оте, що в серці тужно палить.
Сердець молебень відспівавши,
відходиш, мов коротка казка.
І так було , й так буде завжди:
об’явлена кохання ласка.
15 серпня 1936
Антонич-поет народжувався трудно. Але знайшовши свій справжній творчий шлях, пішов ним семимильними кроками. Антонич як поет починав з нічого — і тому його пізніший метеоричний зліт у найвищі сфери поетичного мистецтва був справді гідний подиву. Добрий літературний смак і висока поетична культура молодого автора не дозволили йому друкувати ранніх творів: більшість із них залишилися в рукописах.
ЛИСТ
На клаптику паперу
рука напише слово
коротке: прощай.
Хоч тьмяні очі знову, знову
обіцяють солодкий одчай.
На клаптику паперу
рука напише тремтячи,
що тісно двом серцям
на світі широкому.
1934.
Немає коментарів:
Дописати коментар